— Гаразд, тримайте, — Цзі Нін легким порухом руки витягнув шматок золота із зеленкуватим полиском і кинув просто на ятку чоловіка з чорною змією.
— Лише стільки золота? — розгубився чоловік із чорною змією, а з ним і двоє помічників позаду. Вони втупилися в шматок розміром із пальчик, що відливав зеленню. — Та воно ще й не чисте?
— Паничу...
— Шановний паничу...
Усі троє почали жалібно благати. Як їм тепер дивитися в очі родичам із племені? Інші воїни й досі чекали за мурами: вони пожаліли добра на вхід до міста... адже з кожного вимагали шкуру рогатого барана або рівноцінну річ.
— Оце дурні! Це ж громове золото!
— Даю сотню злитків золота з головою звіра в обмін на твоє громове золото!
— Усього сотню? За такий шматок я готовий віддати сто шістдесят злитків із головою звіра! Зараз же пошлю людей принести золото!
Навколо одразу посипалися вигуки з пропозиціями. Перехожі, які зібралися біля ятки, були людьми поважними в Місті Західного дому: дехто належав до сімей Вроджених істот, дехто мав владу серед племен, що переселилися в місто. Хіба ж вони не розпізнали б скарб?
Чоловік із чорною змією квапливо вхопив шматок громового золота. Вага виявилася набагато більшою, ніж у звичайного золота. Він перезирнувся з обома товаришами — в очах світилися водночас подив і радість.
— Дякуємо, паничу!
— Дякуємо великому паничу!
Троє чоловіків схвильовано дякували навперебій.
— Аж тепер дякуєте? Меч Краплі Води — славетний могутній муж! Хіба ж його син, особа такого високого становища, став би відбирати вашу зброю силою? Він лише кинув вам крихту, а ви вже з переляку розгубилися, — голосно промовив гладкий старий у звірячій шкурі, вочевидь навмисне, щоб почув Цзі Нін, який стояв неподалік.
Цзі Нін лише всміхнувся. Три мечі в одних піхвах розтанули в повітрі, сховавшись у кристалі зберігання. Оскільки простір у кристалі був обмежений, юнак тримав при собі лише кілька злитків із головою звіра, а решту місця віддав цінним скарбам.
У залі.
Цзі Їчуань, як завжди, велично сидів на головному місці, а Юйчі Сюе — ліворуч від нього. Обоє повільно їли страви, розставлені на низьких столиках перед ними.
*Шух!*
До зали вбіг юнак — Цзі Нін, який щойно повернувся з міста.
— Батьку, матінко, — озвався Цзі Нін.
Цзі Їчуань насупився:
— Гуляв містом і про час забув?
Цзі Нін слухняно, не сміючи й писнути, підбіг до свого місця, сів навколішки й заходився їсти. Обід видався щедрим: чимало м'яса, борошняних страв і напоїв. Апетит у хлопця зараз був богатирський, тож уся гора наїдків на столику хутко зникла без сліду.
Юйчі Сюе з усмішкою спостерігала, як син змітає все, наче буря.
— Батьку, матінко, — згадавши про сьогоднішню покупку, заговорив Цзі Нін. — Коли я гуляв вулицями, зустрів трьох воїнів із далекого племені. Мабуть, вони з великими труднощами дісталися Міста Західного дому, аби продати божественну зброю. І я... купив її.
— Божественну зброю? — Цзі Їчуань, що сидів угорі, насупив брови. — У скарбниці нашого Західного дому Цзі її повно. Хіба ти раніше не вибрав собі два клинки? Що доброго можна знайти на міських ятках?
Оскільки Цзі Нін іще не досяг Вродженого рівня в загартуванні ці, він не міг керувати чарівними скарбами, тому раніше й обрав у скарбниці два божественні мечі. Звісно, під час боїв у замкненій клітці він бився звичайною зброєю.
— Батьку, ті два клинки зі скарбниці й близько не зрівняються з цим, — серйозно заперечив Цзі Нін.
— О? — Цзі Їчуань глянув на сина.
— Насправді я купив пошкоджений чарівний скарб — мечі, — пояснив Цзі Нін. — Таємничі візерунки на них розбиті вщент, тому вони годяться хіба що як гостра божественна зброя. Проте вони настільки гострі, що значно перевершують клинки зі скарбниці. Якщо я докладу сили, то зможу пробити ними навіть Шати Золотих Зірок.
— Пробити Шати Золотих Зірок? — здивувався Цзі Їчуань. — Покажи.
Цзі Нін простягнув руку, і в ній з'явилися три старовинні мечі в одних піхвах. Юнак підвівся й підніс їх батькові.
Цзі Їчуань узяв зброю, уважно роздивився, а тоді витягнув усі три клинки:
— Візерунки масивів на лезах геть зруйновані. Але я відчуваю їхній подих... це справді набір летючих мечів, чарівний скарб! Шкода, що пошкоджений. Зазвичай від таких речей мало користі: хіба що переплавити й спробувати видобути дрібку матеріалу.
Цзі Нін кивнув.
Він прочитав чимало книг і знав, що пошкоджені чарівні скарби цінуються низько. Матеріали в них уже сплавилися під час кування, і повторне переплавлення давало лише мізерну частку початкової сировини.
*Чирк!*
Палець Цзі Їчуаня торкнувся леза, і виступила крапля крові. На його обличчі майнув подив:
— Який гострий меч... Без вливання істинної сутності чи первинної сили сам клинок має таку разючу гостроту — я зроду такого не бачив. Сюе'ер, поглянь і ти. Може, розпізнаєш походження?
Юйчі Сюе взяла клинки, довго й прискіпливо вивчала їх, а потім повільно похитала головою:
— Не впізнаю.
— Матінко, а до пошкодження цей чарівний скарб мав ранг? — квапливо допитувався Цзі Нін.
— Звісно, мав, — кивнула Юйчі Сюе. — Навіть геть розбитий, своєю гостротою він не поступається деяким безранговим чарівним скарбам. А цілим... він безумовно мав певний ранг. От тільки який саме — я сказати не можу. Гадаю, на всіх землях Яньшаню ніхто не зуміє цього визначити.
Цзі Нін кивнув — це він розумів.
Зазвичай Вроджені істоти, що йдуть шляхом загартування ці, користуються безранговими чарівними скарбами, а рангові під силу лише культиваторам Пурпурового Дому. Ковальство ж таких речей — справа ще важча. На всіх землях Яньшаню ніхто й не чув, щоб хтось умів власноруч створювати чарівні скарби. Мабуть, лише в незмірно далеких краях, у наймогутніших кланах живуть майстри, здатні на таке.
— Династія Велика Ся веде свій родовід ще від Епохи богодемонів, — Цзі Їчуань кинув мечі синові. — Безкраї володіння під її владою налічують сотні мільйонів років історії. Скільки племен розквітало, занепадало й гинуло, скільки скарбів лишилося в землі — годі й злічити. Чарівні скарби, пошкоджені в боях, трапляються нерідко. У нашому роді Цзі таких назбиралося кілька сотень, і походження більшості з них ніхто не знає. А ці мечі, хоч і побиті, на диво гострі — справжня знахідка, якраз для тебе.
Юйчі Сюе додала:
— Нін'ере, навіть коли ти станеш Вродженою істотою на шляху загартування ці й увіллєш істинну сутність у безранговий чарівний скарб... ще невідомо, чи зрівняється його сила з цим мечем!
Цзі Нін кивнув.
Сила чарівних скарбів крилася в їхній незбагненності.
Звичайні Вроджені істоти, які загартовували ці, використовували найрізноманітніші химерні чарівні скарби. Але воїни напряму загартування тіла богодемонів... вони майстри ближнього бою! Вони володіли майже безсмертними тілами, великою міццю, швидкістю та здатністю до відновлення. Тому навіть серед чарівних скарбів вони обирали шаблі, мечі чи списи — зброю для ближнього бою.
«Ці три мечі в одних піхвах служитимуть мені навіть тоді, коли я досягну Вродженого рівня», — радів у думках Цзі Нін. «Мабуть, вони лишатимуться зі мною ще дуже довго. Треба дати їм ім'я... Нехай звуться Мечем Північної Темряви!»
Думка про назву «Північна Темрява» сяйнула Цзі Ніну не просто так.
Свого часу батько, Цзі Їчуань, покинув землі Яньшаню й вирушив мандрувати неозорим світом. Він дістався аж до безкрайнього моря на півночі — просторів, які люди звали Морем Північної Темряви. Серед численних островів того моря, у мандрах і небезпеках, Цзі Їчуань і зустрів Юйчі Сюе.
Вони йшли пліч-о-пліч крізь життя і смерть, покохали одне одного, і жінка завагітніла.
Саме через дитину під серцем вони покинули небезпечні води Моря Північної Темряви й вирушили назад до Яньшаню. Та на зворотному шляху на них не раз чигало лихо, і Юйчі Сюе дістала тяжких ран — ось чому казали, що Цзі Нін зазнав шкоди ще в материнській утробі. А в найтяжчу мить божественний звір Білий Водозвір ніс поранену Юйчі Сюе на спині, рятуючи від загибелі.
Тому Цзі Їчуань і казав, що дядько Бай урятував синові життя.
Батьки зустрілися, закохалися й зачали дитину біля вод Північної Темряви.
Ця назва, звісно, мала для юнака особливе значення.
— Батьку, матінко, — урочисто промовив Цзі Нін. — Ці три мечі в одних піхвах я називаю Мечем Північної Темряви!
Поки Цзі Нін радів новому Мечу Північної Темряви, на землях Яньшаню, в місцині, що звалася Озером Крилатого Змія...
Озеро Крилатого Змія розлилося, здавалося, без краю — майже на сотню лі завдовжки й завширшки.
Кажуть: у глухих горах і великих озерах неодмінно водяться яоґуаї.
І це була чиста правда! У цьому неосяжному таємничому озері справді зачаївся великий яоґуай, а дрібних яоґуаїв усередині кишіло без ліку. Володаря глибин звали Крилатим Змієм — старий яоґуай прожив понад тисячу років, мав жахливу міць, від народження літав і повелівав водою та отрутою. Грізна слава цього великого яоґуая ширилася далеко навколо.
У самісінькому серці озера височів острівець — лігво Крилатого Змія.
— Гу-у-у!.. — глухо заревів чорний змій завдовжки кількасот метрів, згорнувшись у кільця. Два велетенські кістяні крила, вкриті лускою, розкинулися так широко, ніби затуляли небо. Червоні зіниці втупилися в зграю чудовиськ, які тремтіли перед ним від жаху. Крижаний холод хвилями розливався навсібіч, вкриваючи землю памороззю.
Незліченні дрібні яоґуаї стояли навколішках або припадали до землі, тремтячи всім тілом.
Близько сотні чудовиськ лежали нерухомо — у білому інеї, замерзлі на смерть.
— Гу-у-у!.. — розлючений Крилатий Змій ревів знову й знову.
Дрібні яоґуаї — різноманітні змії, краби, риби та інші бридкі створіння — стиха озивалися у відповідь, охоплені безмежним жахом.
— Р-р-ра-а! — крижано загарчав Крилатий Змій.
*Плюсь-плюсь-плюсь!..*
Усі яоґуаї зітхнули з полегшенням і кинулися врозтіч. Багато хто шубовснув у воду й зник у глибині озера, інші ж розсіялися по острову, ставши на варту.
*Ш-ш-ш...*
Велетенський чорний змій раптом розплився туманом, а потім згустився в чоловіка в чорному вбранні.
— Я, Ї, мав дев'яносто двох синів! — чоловік у чорному люто скрипнув зубами. — Більшість загинули, не встигнувши вирости, і вижило лише шістнадцять! А кровну лінію богодемонів мав тільки один... Мій улюблений Чі Ман!
Змії за природою хтиві.
Хоч сам він не мав кровної лінії богодемонів, проте парувався з багатьма самицями-яоґуаями Набутого рівня, серед яких траплялися й божественні звірі Набутого рівня. Для старого яоґуая з тисячолітньою культивацією підкорити такого звіра було нескладно. Та божественні звірі рідко вагітніли, тож серед усіх нащадків лише Чі Ман успадкував кровну лінію богодемонів.
Саме його Крилатий Змій і пестив найбільше. Батько вірив: щойно Чі Ман здійснить прорив і стане Вродженою істотою, він здобуде ще грізнішу силу, а майбутнє його затьмарить батькове.
— Чі Мане, я ж казав тобі: доки не станеш Вродженою істотою, не вилазь назовні! Люди хоч і смачні, та якщо зжерти забагато — рід Цзі піде каральним походом! — глухо гарчав чоловік у чорному, сповнений пекучого болю.
Його розпещений син тайкома вибирався на полювання й переконався, що людське м'ясо набагато смачніше за м'ясо будь-якого чудовиська.
Потай від батька Чі Ман знову й знову вирушав коїти лихо.
— Я мушу повернути свою дитину!
Чоловік у чорному вмить обернувся велетенським Крилатим Змієм. Кістяні крила змахнули — і чорна тінь розітнула повітря й зникла в хмарах на обрії.