Найкращий спосіб захистити фортецю від Феномену Демон-Лорда — наповнити рів водою й підняти звідний міст.
Тобто зробити фізичне наближення неможливим.
Тоді військо Демон-Лорда опиняється в безвиході.
Їм залишається покладатися хіба на земноводних потвор на кшталт фуа чи кельпі, або на літунів як-от Оберон.
Інакше сам Феномен Демон-Лорда має завдати якогось особливого удару, або ж просто взяти фортецю в облогу й морити голодом.
Військо Феномену Демон-Лорда №15 «Ібліс», з яким ми маємо справу, налічує близько десяти тисяч.
Дев’ятий корпус Святих Лицарів мав би добряче їх прорідити, але сил у них ще чимало.
Оскільки ядром є сам Демон-Лорд «Ібліс», очікувана потужність ворога легко перевищує тридцять тисяч.
Для однієї-єдиної фортеці це зазвичай число катастрофічне.
Однак серед них небагато тих, хто здатен подолати водну перешкоду.
Літунів теж майже немає, це вже з’ясували.
Таке військо часто формується в посушливих регіонах або на вічній мерзлоті.
Тому наш захист мав би бути простим.
Спустити воду з річки Каду-Тай у рів, підняти міст — і можна тримати оборону.
А тим часом чекати на підкріплення ззовні.
Найкраще було б дочекатися Шостого корпусу — з ними принаймні можна домовитися.
— Втім, такий шлях нам від самого початку був закритий.
Причин дві.
Перша — на допомогу чекати нізвідки.
Друга — мета битви полягає в тому, щоб заманити «Ібліса» всередину й знешкодити отрутою.
Тобто ми мусимо самі впустити ворога.
Рів водою наповнили, але на тому й усе.
Зачиняти головні чи задні ворота нам заборонили.
Тож ми зустрічаємо Феномен Демон-Лорда з опущеним мостом.
Я дивився з пагорба, як суне військо потвор. Поруч стояла Теорітта.
Ніч була надто світлою через місяць.
Місяць мав тьмяно-зелений відтінок.
Такий колір зазвичай віщує прихід холодного, сухого повітря.
У тому місячному сяйві ворушилася армада Демон-Лорда.
Першими в атаку пішли кошта-бава — зграя коней-потвор.
Вони швидкі, мають нищівну силу прориву, а їхні копита розбивають навіть залізні щити.
Зазвичай їхні пащі повні гострих іклів.
Оця навала рушила на головні ворота.
— Усім приготуватися!
Лютий голос Його Величності Норгаю розлігся довкола.
Це все через Святу Печать у мене на шиї.
Голос автоматично вривається у свідомість, хочеш ти того чи ні, якщо це зв’язок загону засуджених Героїв.
— Цілься! Поки не стріляти.
Я бачив, як на мурі над воротами пів сотні шахтарів підняли жезли.
Це були громові жезли з викарбуваними Печатями.
— Бенетим, падлюко, ти при своєму розумі?
Я мимоволі пробурмотів це собі під ніс.
На стіні я помітив чоловіка, що командував шахтарями.
Кремезний, бородатий, спирається на ціпок і тягне дерев’яний протез замість ноги.
Це був не хто інший, як Його Величність Норгаю.
— Не змогли-таки спинити Його Величність?
Добре це чи погано — не мені судити.
Втім, я бачив, що бойовий дух у шахтарів високий.
Вони нервували, але мур над воротами аж іскрив жагою до битви.
— Ще ні. Хай підійдуть ближче.
Наказ Норгаю був правильним.
Кошта-бава наблизилися до мосту.
Ця зграя коней мала настільки жахливий вигляд, що важко було повірити, ніби колись вони були травоїдними.
Шахтарі не злякалися, не почали безладно палити в повітря.
Можна сказати, вони дуже уважно слухали команди.
— Можна.
Час Норгаю обрав вдало. Дистанція була ідеальною.
— Вогонь!
Громові жезли спалахнули.
Навіть якщо у шахтарів немає бойового досвіду, на потужність зброї це не впливає.
Печаті, які налаштував Норгаю, працювали безвідмовно.
Цей чоловік міг з легкістю переробити чужу роботу, докорінно змінивши структуру й у рази збільшивши силу.
Блискавки прошили темряву й поцілили в кількох коней.
Хоч сімдесят відсотків пострілів пішли в молоко, це не мало значення.
Головне — збити темп і посіяти паніку.
— Загородження!
Цей наказ віддав уже не Норгаю.
Пролунав напружений голос Ківії.
— Підіймайте! Активувати Печаті!
Святі Лицарі, що зачаїлися перед воротами, почали діяти.
Ряд гострих колод здійнявся, перекриваючи шлях коням.
Це були не просто колоди, а стовпи зі Святими Печатями.
Кожного, хто врізався в них або намагався проскочити між ними, била потужна блискавка.
Ця хитра пастка — теж робота Норгаю.
Як майстер Печатей він був неперевершеним, та справжній його талант відкривався в управлінні людьми.
Норгаю міг перетворити складний процес висікання Печатей на зрозумілу кожному схему.
Тобто він міг взяти будь-кого з вулиці й миттєво зробити з нього майстра.
Якщо знайти людей, які будуть беззаперечно слухатися його вказівок, вони стають гігантським заводом, що працює за його волею.
Шахтарі підходили ідеально. Вони слухалися Норгаю в усьому.
— Добре! Все працює! Ви чудово впоралися!
Норгаю горлав на все горло.
Схоже, Його Величність був задоволений результатом.
Він підшаманив і те обладнання, що вже було у Фортеці Мюрід, поєднавши різні механізми в одну мережу.
Тепер, якщо їх активувати, можна було винищувати ворогів десятками, сотнями, а то й тисячами.
Власне, це й був увесь захист Фортеці Мюрід.
Стримувати ворога Печатями, які налаштував Норгаю.
Така була моя стратегія оборони.
Маючи всього дві сотні людей, не було іншого способу втримати фортецю хоч трохи довше, ніж покладатися на силу техніки.
Потужні загородження Норгаю справді могли зупинити навіть велетенських потвор.
Обвуглені туші коней, що валялися під мурами, були тому доказом.
Тільки Норгаю міг синхронізувати активацію Печатей на дерев’яних палях з точністю до секунди.
Поєднуючи обмежені ресурси, він неймовірно посилював їхню дію.
Ефект був навіть більшим, ніж просто завдана шкода.
Боґарти й барґести, що йшли слідом, завагалися, побачивши силу Печатей.
Потвори готові померти за наказом Демон-Лорда, але вони не схильні до безглуздого самогубства.
А це означало, що Демон-Лорд ще не дав чіткого наказу щодо атаки.
— Готуйтеся до наступного залпу!
Голос Норгаю лунав урочисто й гучно.
— Чудова стрільба! Ваша відвага змусила ворога тремтіти!
— Все нормально, Ваша Величносте?
Це спитав Цав, він відповідав за задні ворота. У голосі чулося якесь збентеження.
— Чи не занадто Ви висунулися вперед? Бенетиме, пригляньте там за ним.
Цав патякав, але жезла з рук не випускав, обстрілюючи ворогів, що намагалися обійти фортецю.
Стріляв він філігранно.
Він не цілився нікуди, крім голів та сердець.
Коні, що намагалися маневрувати, і фуа, які пробували перепливти рів, розліталися на шматки під його вогнем.
В’язні теж намагалися стріляти вслід за Цавом.
Принаймні для стримування цього вистачало.
Не хотілося б це визнавати, але Цав мав неабиякий хист до командування.
Ті смертники за якийсь день стали слухатися його беззаперечно.
Навіть залпи у них виходили досить злагодженими.
Порожніх пострілів за межі досяжності було мінімум.
— Та я… я ж намагався Його Величність зупинити, чесно.
Почувся плаксивий голос Бенетима. Знову виправдання.
— Але він мене взагалі не слухає.
— Годі патякати, Канцлере! Ми — король!
Норгаю обірвав його одним криком.
— Коли Ми на передовій, дух воїнів міцніє!
Страшно було те, що він казав правду.
Бойовий дух шахтарів був настільки високим, що мені ставало ніяково.
— Пане Бенетиме, Ви ж повний нуль. Навіть зупинити його не можете.
Цав продовжував підколювати, не припиняючи вогню.
— Що у Вас лишиться, якщо прибрати Ваше вміння заговорювати зуби?
— Е-е… Цаве, ти часом не занадто зухвалий?
— Та хтозна, мені здається, все нормально.
Цав не вмовкав, але це не заважало йому цілитися.
Дивно, як він може так зосереджено стріляти, ще й встигаючи роздавати вказівки підлеглим.
Його влучність була просто потойбічною.
Кожен постріл забирав одне життя, а іноді й два одним махом.
Бувало, що й три.
Великим потворам він методично прострілював ноги, щоб ті падали й чавили дрібніших тварюк.
Жабоподібних потвор він збивав прямо в повітрі, коли ті намагалися стрибнути в рів.
І все це — не закриваючи рота.
— Будемо відверті, Його Величність для нас куди важливіший.
— Якщо з ним щось станеться, фортеця не встоїть. …Братане, що думаєш?
— Я подбав, щоб цього не сталося.
— О, я в Вас і не сумнівався. І що саме Ви придумали?
Відповідь прийшла сама собою.
— Вперед!
Знову пролунав різкий голос Ківії.
Лицарі почали маневр.
Вони осідлали коней.
Вершники в обладунках з Печатями вилетіли вперед, врізаючись у ряди ворога.
Кожен помах списа супроводжувався вогнем або спалахом світла.
Ківія командувала непогано, як на мій погляд.
Вона врізалася глибоко у військо ворога, а потім різко відходила. Або проривалася наскрізь.
Так вона виманювала потвор і одразу контратакувала.
Їх було всього двадцятеро, але їхні обладунки були особливими.
Вони палали, освітлюючи нічну пітьму, і не давали ворогам наблизитися.
Ця кавалерія постійно рухалася, не даючи потворам перегрупуватися.
— А Ківія непогано справляється, — зауважила Теорітта.
В її голосі чулося якесь невдоволення.
— Було б добре, якби вони самі з усім розібралися, — сказав я напівсерйозно.
Повністю екіпірований лицар у бою на рівнині вартий тридцяти піхотинців.
А іноді й більше.
— Під командуванням Ківії вони варті цілої тисячі. Якщо моя допомога не знадобиться, я буду тільки радий.
— Зайро!
Теорітта заступила мені дорогу.
Вона сердито глянула на мене знизу вгору.
— Що за відсутність бойового духу! Я ж особисто Вас благословила!
Вона тицьнула пальцем мені в груди.
Було боляче — так сильно вона це зробила.
— Ви не маєте права програвати Ківії! Це питання честі!
— Та начхати мені на честь.
Я міг лише гірко посміхнутися.
Насправді все йшло краще, ніж я сподівався.
Відважна стрільба шахтарів, натхненних Норгаю, і пастки з Печатями робили свою справу.
А ще неймовірно точна оборона Цава на задніх воротах.
Прорватися через це ворогу було б непросто.
Протриматися до появи самого осердя Феномену Демон-Лорда здавалося цілком реальною справою.
Саме в цей момент удача, схоже, відвернулася від нас.
— Ой. А це ще що таке?
Здивовано пробурмотів Цав.
Я побачив, як крізь центр ворожого війська проривається загін у кілька сотень вершників.
Вони скакали на конях.
Людські постаті сиділи на конях-потворах.
З сідлами, стременами й луками в руках.
На стрілах, що вони тримали, палахкотів вогонь.
— Люди?..
Голос Бенетима тремтів від жаху.
Так. Люди керували кошта-бава.
Не потвори, а звичайні люди.
Навіть з мого місця це було видно.
Але я ніколи про таке не чув.
Щоб люди, не перетворені на потвор, билися на боці Демон-Лорда.
Хто вони такі, в біса?
І тут люди випустили вогняні стріли.
Ті вп’ялися в захисні стовпи з Печатями й спалахнули.
Священний захист почав згоряти.
Оборона Фортеці Мюрід почала розвалюватися майже одразу після початку бою.