Е
льфійський Народ мав надзвичайно давню історію. Нині вони населяли західні регіони Континенту Священного Демона. Оскільки ельфи — як чоловіки, так і жінки — вирізнялися неабиякою вродою, їх часто викрадали, щоб перетворити на печі для культивації. На цьому континенті було надто багато воїнів, що йшли Шляхом Бажань, причому обох статей.
Це призвело до того, що торгівля такими печами процвітала. Окрім того, ельфів-смертних часто продавали як слуг, наложниць чи коханців. Деякі звичайні ельфи або воїни з мізерним хистом навіть добровільно йшли в рабство, адже під захистом сильного господаря в суворому світі цього континенту було значно легше вижити.
Окрім Ельфійського Народу, Лінь Мін побачив Плем’я Карликових Демонів, Плем’я Варварів, Плем’я Напівзвірів та багато інших роз. Таке розмаїття вражало — на Континенті Небесного Розквіту він ніколи не зустрічав подібних див.
За рівнем впливу перше місце на континенті посідали Гігантські Демони. За ними йшли Карликові Демони та Варвари, а людські сили займали четверту сходинку. Ельфи та Напівзвіри стояли ще нижче.
...Місто Величного Сонця на Рівнині Кривавої Погибелі.
Це місто не належало до дванадцяти головних міст, а розташовувалося ближче до околиць Рівнини. Проте завдяки постійному потоку мандрівників воно процвітало: тут мешкало понад мільйон жителів, а численні ринки, шинки та заїзні двори ніколи не пустували.
Оскільки Місто Величного Сонця не було головним, убивство тут не дозволяло поглинути ауру погибелі переможеного, тому розправи посеред вулиць траплялися рідше. Проте бійки через одне невдале слово були буденністю.
Павільйон Величного Сонця — найбільша крамниця скарбних інструментів у місті — мав дванадцять поверхів. Кожен рівень вражав розкішним оздобленням. Тут часто бували заможні воїни. Перед будівлею розкинулася велика площа, де діяв невеликий ринок. Багато майстрів виставляли тут свої товари на продаж, і від розмаїття речей на прилавках у кожного представника різних рас розбігалися очі.
«Тут і справді чимало цікавого», — міркував Лінь Мін, крокуючи площею. На Рівнині збиралося чимало видатних воїнів із середнім рівнем культивації, тож і рідкісні речі траплялися частіше.
— Пігулка Божественної Крові? Навіть таке виставили на продаж, — хлопець здивовано зупинився.
Ця пігулка була подібна до Пігулки Відновлення Ян — рідкісний засіб для порятунку життя. Зазвичай у сектах четвертого рангу найвищого рівня навіть найбільші генії могли отримати лише одну-дві такі штуки. Це був надзвичайно цінний скарб.
Свого часу в Імператорському Палаці Бога-Демона Лінь Мін вижив лише завдяки Пігулці Відновлення Ян. Пам’ятаючи той досвід, він зацікавився товаром і запитав:
— Друже, за скільки продаєш Пігулку Божественної Крові?
Власником ятки виявився Гігантський Демон з видовженим обличчям. Він з явним роздратуванням зміряв юнака поглядом. На Континенті Священного Демона велетні зневажали кволих людей, а Лінь Мін до того ж був лише на початковій стадії Первозданного Царства. Торговець відразу вирішив, що такому покупцеві товар не по кишені.
— Звідки ти взявся, малий? Свою пігулку я міняю лише на Кристали Кривавої Погибелі середньої якості! Сто штук, і ні крихтою менше!
На Рівнині, де смерть чигала на кожному кроці, такі засоби порятунку цінувалися надзвичайно високо. Цей воїнь-демон виставив її на продаж лише тому, що йому терміново знадобилися кошти на якусь іншу покупку.
— Кристали середньої якості... — Лінь Мін завагався. У нього було чимало Каменів Істинної Сутності, але таких кристалів він не мав. Хоча після вбивства шести старійшин Плем’я Похмурої Лазурі він і отримав чимало Кристалів Кривавої Погибелі, всі вони були найнижчого ґатунку з великою кількістю домішок.
Гігантський Демон, ніби підтверджуючи свої здогадки, невдоволено буркнув:
— Не заважай мені торгувати. Йди собі далі, цей скарб тобі не по кишені.
Після кількох поспіль окриків Лінь Мін ледь помітно насупився. Ці Демони й справді звикли судити про людей лише за зовнішнім виглядом. Поки він роздумував, що відповісти, почувся гучний сміх.
— Ха-ха! Який чудовий спис! З цією зброєю моя сила, Ао Жи, зросте в рази!
З головної зали Павільйону вийшов кремезний Гігантський Демон заввишки в один чжан і два чі. Він був одягнений у червоні лати, а в руках стискав щойно придбаний спис. Схоже, багато хто знав цього велетня, бо щойно він з’явився, до нього відразу почали вітатися.
— Спис земного рангу середнього ступеня, та ще й найкращої якості! Оце так річ! Брате Ао Жи, ти справді не поскупився!
Ао Жи гордовито розсміявся:
— З цією зброєю моя Техніка Бога Війни стане нестримною!
Інший демон, що стояв поруч, запитав:
— Чув, ти щойно повернувся з Міста Полярної Зірки? Ну як там, добре погуляв?
«Місто Полярної Зірки?» — Лінь Мін прислухався. Спершу він просто хотів роздивитися товари на ринку, не зважаючи на галас, але назва міста прикула його увагу. Полярна Зірка була одним із дванадцяти головних міст Небесного Демона, куди він і прямував.
— Ха-ха, ще б пак! За пів року в Місті Полярної Зірки я поклав понад сотню майстрів. Аура погибелі в моєму тілі вже майже стала відчутною на дотик! — Ао Жи хижо всміхнувся, сховав спис і, діставши звідкись бурдюк, зробив добрячий ковток вина.
— Ао Жи, ти що, всі пів року просидів у зовнішньому місті? Невже не наважився пройти далі? — раптом пролунав глузливий голос низькорослого Гігантського Демона.
— Хм, ти думаєш, у Полярній Зірці воїни з пластиліну зліплені? У внутрішнє місто не так легко потрапити. Тільки за останній час там з’явилося з десяток нових майстрів, і з жодним краще не перетинатися.
— О? І хто ж вони? — натовп відразу зацікавився новинами про сильних бійців.
— Наш Даґу, Мохе, Чі Янь із Карликових Демонів... Багато там таких. У Полярній Зірці повно прихованих драконів, тож не здумай зневажати воїнів свого рівня. Ти можеш бути генієм, але й інші не гірші. Хіба що... якщо твій супротивник — людина. Їх вбивати найлегше. Людське плем’я завжди було найслабшим серед усіх рас, — Ао Жи продовжував зухвало просторікувати, прикладаючись до вина.
— Ха-ха, це правда. Хоча люди й посідають четверте місце за впливом, вони беруть лише кількістю. За плодючістю жодна раса їх не наздожене. Шкода тільки, що з хистом до бойових мистецтв у них біда. Порівняно з нашими воїнами чи ельфами, улюбленцями небес — різниця як між небом і землею.
Кілька Демонів відверто реготали, не зважаючи на оточуючих. Поруч було чимало людських воїнів; почувши таке, вони гнівно витріщилися на велетнів, але, відчувши їхню могутню ауру, змушені були проковтнути образу.
Ці Демони явно були не з простих.
Ао Жи підхопив розмову:
— Ельфи й справді обдаровані. Якби їх було більше, ми б навряд чи вважалися найсильнішими на континенті. Ось такі як ми з тобою серед людей вважалися б непереможними, а в ельфів ми б виглядали посередньо. Насправді, окрім людей, Напівзвіри теж ні на що не здатні. Люди слабкі тілом, а Напівзвіри дурні як пробки. Мають таку фізичну силу, а кмітливості — нуль. Найпростіші техніки вчать роками, а до складних їм взагалі зась.
— Ти кого це, курво, дурнем назвав?! — раптом проревів хтось із натовпу.
Вперед вискочив велетень заввишки понад чжан, вбраний у звірячу шкуру. Це був Напівзвір із розпатланою гривою, іклами та випнутою нижньою щелепою — його обличчя нагадувало морду горили.
— О, згадай напівзвіра, а він уже й помирати прибіг, — Ао Жи зневажливо глянув на нападника, навіть не змінивши пози.
— Годі базікати, діставай зброю! — проорав Напівзвір і вихопив зі спини масивну залізну жердину з шипами.
— Хм, гадаєш, ти вартий того, щоб я зброю діставав? Ти надто недооцінюєш бійців із Полярної Зірки. Здихни!
Ао Жи різко ступив уперед і вдарив ногою!
— Отримуй! — оскаженілий Напівзвір з усієї сили опустив жердину на ногу суперника. Людські воїни навколо мимоволі затамували подих — сила Напівзвірів була легендарною. Якби такий удар прийшовся по їхній нозі, кістки б розлетілися на друзки!
Проте удар Ао Жи ніс у собі нестримну міць гір і річок. Демонічна сутність вирвалася назовні, мов розбурхані хвилі. Під цим натиском жердина Напівзвіра на мить завмерла в повітрі. Цієї затримки вистачило, щоб нога Ао Жи врізалася супротивнику в горло.
*Гуп!*
Почувся глухий хрускіт. Горло напівзвіра було розтрощене, а його тіло відлетіло на десяток чжан. Коли він упав, його очі вилізли з орбіт, а шия була вивернута під неприродним кутом. Удар зламав йому шию миттєво.
З-під голови вбитого почала розтікатися калюжа крові, швидко забарвлюючи бруківку.
«Убив?» — Лінь Мін аж завмер. Він ще не дістався головних міст, а вже став свідком розправи серед білого дня. Рівнина Кривавої Погибелі й справді була раєм для вбивць.
Натовп навколо хоч і виглядав наляканим, проте страх викликав сам Ао Жи, а не факт убивства. Схоже, до такого тут давно звикли.
— Пхе, переоцінив себе. Такий слабак, а ще лізе!
— Ха-ха, Напівзвіри та люди — найкращі суперники в Місті Небесного Демона! Вони ніби спеціально створені, щоб дарувати нам, воїнам-демонам, свою ауру погибелі, — Ао Жи облизав губи, задоволений тим, яке враження справив на оточуючих. Схоже, він ще не втамував жагу до бою. Озирнувшись, він помічив у натовпі молоду дівчину з витонченою постаттю, обличчя якої приховувала чорна вуаль.
Ао Жи хтиво всміхнувся:
— Гей, красуне, не хочеш розважитися? Не бійся, я буду ніжним.
Лінь Мін простежив за його поглядом і внутрішньо напружився. Це була та сама жінка в чорному, яку він бачив кілька днів тому на зеленому птахові — молодша сестра Мо Ґу.