Коли учні Небесного Палацу Творення та Священної гори Летючої Пір’їни підійшли ближче, Лінь Мін відступив на крок. Його постать сховалася у викривленому просторі й миттєво зникла.
У світі Фінального Випробування змінити плин часу чи викривити простір було надзвичайно складно. Лінь Мін зміг це зробити лише завдяки глибокому розумінню Законів Асури.
— Старший брате, ми і справді прийшли першими! — усміхнувся молодий учень Небесного Палацу, дивлячись на порожнечу перед Брамою Законів Природи.
Він звертався до того самого товстуна, який очолював групу.
Огрядний юнак поплескав себе по животу й небрежно відповів:
— Хіба це те, чим варто пишатися? Ми з Палацу Творення, нас тут найбільше, і ми діємо злагоджено. Якби ми не прийшли в першій лаві, краще було б повернутися додому й бавити дітей. До того ж, учні Летючої Пір’їни теж уже тут...
Товстун зиркнув у бік горизонту. Там виднівся бірюзовий духовний човен, який летів на диво швидко.
Прибувши на місце, вихованці Священної гори лише холодно глянули на представників Палацу Творення. Вони трималися осібно, одразу всівшись для медитації та відновлення сил.
Минав час, і до Брами Законів Природи збігалося дедалі більше випробувачів.
Лінь Мін вичекав момент, коли натовп став достатньо густим, і непомітно з’явився серед інших. Ніхто й не зауважив, що в натовпі стало на одну людину більше.
Невдовзі після його появи величезна Брама Законів Природи раптом спалахнула яскравим світлом!
*Гур-р-р!*
Земля здригнулася. У Брамі з'явилася шпарина, крізь яку, наче повінь, вирвалася могутня й велична аура.
Серця воїнів завмерли. Іспит нарешті розпочався!
Це був надзвичайно важливий етап Шляху Асури. Нагороди, які можна було тут отримати, вражали своєю цінністю. Саме з цього моменту результати учасників починали різко розходитися: сильні ставали ще сильнішими, а слабкі безнадійно відставали.
У сяйві божественного світла двері розчинилися навстіж.
За ними відкрилося безкрає зоряне небо, посеред якого в один ряд стояли чотири Брами Часу та Простору.
Ці проходи відрізнялися за розміром і відповідали різним рівням складності: людському, земному, небесному та рівню Асури.
Складність цього іспиту була просто неймовірною. Свого часу навіть Шен Мей після шостого переродження змогла лише ідеально пройти Небесний рівень.
— Ха-ха! Нарешті відчинилися!
— Починаймо! Чим менша брама, тим вона складніша. Це найважливіший вибір у нашому житті, тож будьте обережні й зважайте на власні сили!
Досвідчені учні великих сект почали пояснювати деталі новачкам.
Погляди багатьох випробувачів мимоволі зупинилися на найменшій брамі, розташованій праворуч від інших.
Вона була темно-червоною і нагадувала кривавий вир, що повільно обертався. Від неї виходило настільки тяжке й гнітюче дихання, що воїнів проймало тремтіння. Більшість присутніх не могли довго дивитися на неї — очі починали пекти, а серце стискалося від жаху.
— Не дивіться туди, — холодно кинув один із випробувачів своїм молодшим братам. — Якщо задовго вдивлятися, можна пошкодити душу. Це місце не для смертних.
— Не для смертних? Але ж кілька тисяч років тому був такий собі монстр на ім'я Лінь Мін. Кажуть, він ідеально пройшов крізь Браму рівня Асури. Це правда чи лише легенда?
Щойно пролунало ім'я Лінь Міна, як натовпом прокотилася хвиля шепоту.
Лінь Мін був живою легендою Шляху Асури. За останні півтора мільярда років він став єдиним, чий відсоток проходження Фінального Випробування перевищив дев'яносто.
Це було досягнення, про яке інші не сміли навіть мріяти. Багато хто досі відмовлявся вірити в ці чутки.
— Ця легенда... правдива, — повільно промовив хтось у юрбі.
Атмосфера миттєво стала гнітючою. Ніхто з присутніх не наважувався навіть думати про рівень Асури. Навіть Небесний рівень здавався їм недосяжною вершиною.
Лінь Мін не просто обрав найвищу складність — він пройшов її досконало. Ця різниця була як між небом і землею.
— Старший брате, знову згадали того хлопця... — прошепотів хтось з учнів Палацу Творення.
Для Племені Святих, а особливо для їхніх геніїв, ім’я Лінь Міна було кісткою в горлі. Їхній попередник, Святий Син Творення, свого часу зазнав від нього ганебної поразки.
— Хе, та нехай ці легенди й правдиві, що з того? Він все одно мертвий, — гучно проголосив огрядний старший брат, змусивши людей обернутися.
Він недбало лежав на літаючому килимі й неквапливо діставав із Перстня Неосяжності пакунок із плодами. Кожен плід був завбільшки з око дракона, мав яскраво-зелений колір і випромінював божественний аромат — було очевидно, що це небесний скарб найвищого ґатунку.
Промовляючи слова, товстун один за одним закидав плоди до рота, тому його голос звучав дещо нечітко:
— Мертвий геній — уже не геній. Яке значення мав талант Лінь Міна? Йому не пощастило народитися в слабкій расі, та ще й мізків не вистачило. Маючи лише культивацію Священного Володаря, він надумав рятувати Божественне Царство. Просто сміхота.
— Плем’я Святих легко могло його вбити. Ми просто перестрахувалися на випадок захисту від пікових Небесних Шанованих і задіяли Істинного Бога. Померти від руки такої великої постаті — це для нього велика честь.
Товстун говорив ліниво й зухвало. Люди слухали його з різними почуттями: дехто щиро шкодував за Лінь Міном, проте більшість відчували зловтіху.
Людська заздрість не знає меж, особливо серед талановитих воїнів. Коли хтось стає настільки могутнім, що вони не можуть побачити навіть його тіні, вони підсвідомо бажають йому загибелі.
— Досить теревенити. Обираємо! — скомандував товстун.
Учні Небесного Палацу Творення один за одним почали робити вибір. Майже всі вони прямували до Брами Земного рівня.
Це вже вважалося неабияким досягненням, адже більшість випробувачів Шляху Асури могли подужати лише Людський рівень.
Нарешті рушив і сам товстун. До загального подиву, він обрав Небесний рівень!
Це була складність, яку колись обирали Шен Мей та Сяо Мо Сянь. Це свідчило про його неабияку впевненість. Звісно, він не сподівався на ідеальне проходження, проте навіть частковий успіх на такому рівні обіцяв колосальні нагороди.
Зробивши крок, товстун кинув зухвалий погляд у бік Священної гори Летючої Пір’їни.
Дівчина в сірому вбранні, яка очолювала групу, не повела й бровою. Вона спокійно попрямувала до тієї самої Небесної брами.
— А це вже цікаво! — усміхнувся товстун.
Решта учасників почали розходитися. Ніхто не наважився йти слідом за цими двома — вони обирали нижчі рівні складності.
Лінь Мін досі стояв на місці. Він уважно вивчав чотири проходи, злегка насупившись. Його чуття раз по раз прочісувало Браму рівня Асури, проте він не помічав нічого незвичайного. Вона виглядала точнісінько так само, як і під час його минулого візиту.
Коли вже дев’яносто дев’ять відсотків учасників визначилися й іспит мав ось-ось початися, хлопець нарешті рушив уперед. Він мусив зробити вибір.
Саме в ту мить Брама Законів Природи знову спалахнула божественним світлом!
*Гур-р-р!*
Земля затремтіла з такою силою, що воїни ледь втрималися на ногах. Усі злякано озиралися, не розуміючи, що відбувається.
*Трісь-трісь-трісь!*
Почувся чіткий звук розлому. Праворуч від темно-червоної Брами Асури несподівано тріснула порожнеча!
З нізвідки виник енергетичний вир. Він шалено обертався, розсуваючи межі простору, аж поки не сформував нову Браму Часу та Простору.
Цей прохід був насичено-червоним, наче просякнутим свіжою кров'ю. Нова брама була значно меншою за решту — її діаметр становив заледве п'яту частину від Брами Асури.
Всі навколо заціпеніли.
Що це за дивина? Раніше брам завжди було чотири, звідки ж узялася п'ята?
І оскільки вона була найменшою, чи означало це, що її складність навіть вища за рівень Асури?
Щойно ця думка промайнула в головах присутніх, як кілька воїнів зблідли, а їхні тіла почали мимовільно здригатися. Жахлива аура, що виходила з цієї брами, була настільки потужною, що ледь не розтрощила їхні духовні моря.
Люди поспіхом відводили погляди, не наважуючись більше дивитися на кривавий вир.
Це було страшно. Здавалося, ніби за цими дверима причаївся сам диявол.
Якщо їхні здогадки були вірними, то чи знайдеться божевільний, здатний туди увійти?
Усі перезиралися в німому питанні, аж поки не пролунав роздратований вигук:
— Та ви що, знущаєтеся з мене?!
Воїни обернулися й побачили товстуна з Палацу Творення. Він зі злістю жбурнув залишки плодів на землю.
— У ту бісову Браму Асури і так ніхто не може ввійти, то на якого біса відкривати ще складнішу?! У творця цього випробування що, мізки відсо...
Він вчасно заткнувся, проковтнувши решту фрази. Ім’я Володаря Шляху Асури було надто величним, і товстун не наважився гнівити Небесне Дао Асури, боячись кари.
Поки він лаявся, сяйво останньої брами ставало дедалі нестерпнішим. Цей колір густої крові нагадував про пекло, перехоплюючи подих і давлячи на психіку. Здавалося, навіть випадковий погляд міг позбавити людину розуму.
Саме в цей момент якась невиразна постать повільно наблизилася до кривавої брами. У засліплюючому червоному світлі майже ніхто не міг її розгледіти.
— Мені здалося... чи хтось щойно зайшов туди?.. — промовив один із воїнів. Його очі сльозилися, а голос тремтів.
Він мав міцний фундамент і потужну духовну силу, тож завдяки цікавості зміг протриматися на кілька секунд довше за інших. Саме тоді він помічив силует, що зник усередині.
— Тобі в очах потьмарилося. Цей іспит смертельно небезпечний. Хто в здоровому глузді полізе в таку пастку?
— Та годі тобі. Хто б туди не пішов — він або самогубець, або повний ідіот!
Поки люди сперечалися, з кожної Брами Часу та Простору вирвалася непереборна сила тяжіння. Підкріплена міццю Небесного Дао Асури, вона вмить затягнула всіх випробувачів у відповідні проходи.
З гуркотом велетенська Брама Законів Природи зачинилася за їхніми спинами.
Іспит офіційно розпочався.