У
глибинах Прадавнього Всесвіту, в надрах холодної металевої планети, Святий Імператор Творення сидів, схрестивши ноги, на велетенській кривавій кулі діаметром у десять тисяч лі. Ця сфера безперестанку здригалася й пульсувала. Раз по раз із її багряних надр виривалися голови злих драконів, які тут же танули, стікаючи кривавою юшкою, і це повторювалося знову і знову.
Водночас ізсередини кулі долинав потужний гуркіт.
*Бух! Бух! Бух!*
Ці звуки нагадували стогін самої землі; уся планета здригалася в такт цим ударам.
Жахливі звукові хвилі відлунювали в напівзамкненому просторі. Якби тут опинився воїн із заслабкою культивацією, ці вібрації, сповнені колосальної енергії, вмить увійшли б у резонанс із його нутрощами, і зрештою його тіло просто розлетілося б на шматки.
У такому середовищі перед Святим Імператором Творення стояв на колінах молодий чоловік, припавши руками до землі.
— Ваша Величносте, предку-імператоре, я благаю дозволити мені виступити в бій!
Юнак схилив голову вже давно. Він був високим і широкоплечим, з різкими рисами обличчя, а в його погляді зачаїлася люта жага до вбивства.
То був Святий Син Творення, якого колись переміг Лінь Мін.
З моменту їхньої Столітньої Угоди минуло лише шістдесят років, але тоді Лінь Мін не просто здолав його, а вщент розтрощив. На очах у численних Небесних Шанованих Людської Раси, Племені Святих та двох Племен Демонів Святий Син був принижений: ворог не лише відібрав у нього наречену, а й змусив харкати кров’ю від тяжких ран. Це стало найбільшою ганьбою в його житті.
Відтоді минуло ще майже тридцять років. Святий Син терпів приниження, занурившись у виснажливі тренування, аби лише отримати шанс на помсту.
Однак Лінь Мін ніби крізь землю провалився — про нього не було жодної звістки.
Лише кілька днів тому Святий Син дізнався, що Лінь Мін увійшов до Прадавнього Всесвіту. Він більше не міг залишатися осторонь і раз по раз просив дозволу на бій, проте Святий Імператор Творення зберігав мовчання.
А коли надійшла звістка, що Прадавні Раси намагаються прорвати облогу на борту високорангового Духовного Корабля, юнак знову звернувся з проханням:
— Ваша Величносте, я впевнений — Лінь Мін на тому білому кораблі! Він прибув сюди, щоб укласти союз із Залишками Прадавніх Рас. Схоже, йому вдалося переконати цих вигнанців, і тепер вони намагаються втекти з Прадавнього Всесвіту до Божественного Царства, щоб об’єднатися з людством!
Як суперник, Святий Син непогано розумів Лінь Міна, тож зміг розгадати частину правди.
Однак Святий Імператор лише ледь помітно похитав головою:
— Ти йому не суперник. За ці двадцять років твоїх старань... прірва між вами, мабуть, стала ще глибшою.
Ці слова впали на голову Святого Сина, наче цебер крижаної води.
— Я... — юнак міцно стиснув кулаки. Попри внутрішній спротив, він добре усвідомлював, наскільки страшним був Лінь Мін.
Ще тоді Лінь Мін міг перемагати сильніших за себе ворогів, стрімко наздоганяючи й перевершуючи геніїв. За минулі тридцять років різниця між ними могла стати просто неосяжною.
Святий Син затято процідив крізь зуби:
— Можливо, я не здолаю його в поєдинку, але мені й не потрібно перемагати його особисто. Якщо я розіб’ю його армію на полі бою і вб’ю його самого, моє бойове серце все одно знайде спокій! Прошу, Ваша Величносте, дозвольте мені очолити військо!
Юнак знову низько вклонився, але Святий Імператор знову відмовив:
— Тобі не слід бути таким непохитним. Часто буває так, що видатні генії на шляху до своєї вершини, коли їм належить осягнути Закони Неба і Землі та стати на Шлях Божественного Піднесення, не повинні мати лише легкі перемоги...
— Воїнові іноді потрібні поразки, як феніксу потрібна нірвана... Твій шлях був надто гладким, тож один сильний удар може піти тобі на користь. Те саме стосується і Лінь Міна. Хоча на етапі зростання він стикався з труднощами, порівняно з величчю Небесного Дао це були лише дрібниці.
— І ти, і Лінь Мін потребуєте програшу. Різниця лише в тому, що за твоєю спиною стою я, і після поразки ти зможеш почати все спочатку. А за Лінь Міном немає нікого. Якщо він програє... то лише помре!
З цими словами Святий Імператор Творення підвівся. Велетенський кривавий монстр під його ногами, відчувши ауру господаря, почав шалено пульсувати. Уся планета затремтіла від цих рухів.
— Ходімо, настав час покінчити з цим. Я не дозволю якомусь людському хлопчиську зруйнувати мої задуми. Я вб’ю його, поки він ще не встиг зміцніти!
Жага до вбивства навколо Святового Імператора спалахнула з такою силою, що нагадувала нестримну повінь.
Святий Син, що стояв поруч, відчув, як у нього похололо всередині. Йому здалося, ніби він провалюється в Безодню Пекла. Навіть він ніколи раніше не відчував настільки глибокого й первісного жаху перед могутністю Імператора.
*Гу-у-у!*
Криваве чудовисько здригалося дедалі сильніше. Криваве Пекло, якого й так лишалося небагато, стрімко висихало. Монстр жадібно поглинав і ковтав усю рідину.
На поверхні його тіла почали проступати велетенські руни. Божественне світло, що виривалося з цих символів, почало збиратися в одній точці — між бровами Святого Імператора.
Тієї ж миті на його міжбрів’ї також спалахнула золота руна, точна копія тих, що вкривали монстра.
— Невже... — Святий Син заціпенів від подиву. Він чітко відчув, що в цю мить духовне море кривавого монстра та Святого Імператора злилися в одне ціле!
*Бух!*
*Бух!*
*Бух!*
З жахливим гуркотом із велетенської кривавої кулі під ногами Імператора вирвалися десятки червоних драконів. Ці злі дракони з ревом вгризалися в надра металевої планети, на якій вони перебували.
Уся планета здригалася в конвульсіях. Червоні дракони роздирали землю, і нескінченні потоки енергії виривалися назовні, спрямовуючись у відкритий космос.
Якби хтось спостерігав за цією планетою з відстані в сотні тисяч лі, він побачив би жахливу картину: небесне тіло почало беззвучно руйнуватися і провалюватися всередину себе. У розломах розливалося безкрає море кривавої плоті, що поступово поглинало всю планету.
Це нагадувало монстра, що визрів в утробі матері, але виявився настільки могутнім, що зжер і саму матір.
— Це... це... — Святий Син тремтів усім тілом.
Криваве чудовисько пожирало цілу планету!
— Священний Звір нашого племені... «Хуан»... — Святий Син важко ковтнув слину. — Ваша Величносте! Невже Ви вже встановили духовний зв’язок зі Священним Звіром? Ви можете ним керувати?!
Юнак був приголомшений. Він давно знав про існування Священного Звіра Племені Святих.
Подейкували, що спочатку цей звір був неймовірно жахливою істотою з Темної Безодні, і повне його ім’я — Демон Безодні Хуан! Його суттю було поглинання.
Безодня в Руїнах Прадавнього Світу була незбагненним і страшним місцем. На вході до неї існував могутній бар’єр, відомий як Бар’єр Запечатування Неба. Казали, що до його створення доклали рук Володар Шляху Асури та Автор «Священних Літописів».
За логікою, жоден Демон Безодні, чия сила перевищувала рівень пікового Небесного Шанованого, не міг прорватися крізь цей захист. Проте Хуан зміг вийти назовні. Як йому це вдалося — не знав ніхто.
Відомо було лише одне: покинувши Безодню, Хуан втратив колосальну частину сил, а його культивація стрімко впала. Але навіть попри це він володів достатньою міццю, щоб вбивати й пожирати більшість Істинних Богів.
Поява Хуана принесла Племені Святих небачену катастрофу. Він поглинув безліч могутніх майстрів та незліченну кількість одноплемінників, щоб відновити власну силу.
Зрештою колишній Святий Імператор разом із багатьма Істинними Богами виступили проти нього. У результаті запеклої битви Хуан був тяжко поранений, і дев’ять десятих тієї первісної енергії, яку він встиг накопичити, знову розвіялися.
Але навіть тоді Плем’я Святих не змогло його знищити. За таких обставин Хуан та колишній Святий Імператор уклали контракт. Це був рівноправний союз: Плем’я Святих мало шукати для Хуана «їжу» — плоть і кров, а Хуан мав битися на їхньому боці.
Так Хуан став Священним Звіром Племені Святих. Спочатку вони мали амбітні плани захопити всі Тридцять Три Неба, але під час Великого Лиха три мільярди шістсот мільйонів років тому у війні з людством Плем’я Святих заплатило надто високу ціну.
— Ваша Величносте! Хіба Хуан не впав у глибокий сон після тієї битви три мільярди шістсот мільйонів років тому? Тоді Небесний Шанований Фен Шень тяжко поранив його ціною власного життя... Як Вам вдалося його пробудити?
Святий Син не міг у це повірити. Протягом еонів не один Істинний Бог їхнього племені намагався розбудити Хуана, але всі зазнавали невдачі. Тепер же Святий Імператор Творення не лише пробудив його, а й, здавалося, повністю підкорив своїй волі.
*Бух! Бух! Бух!*
Жахливий гуркіт не вщухав. Із велетенської кривавої кулі виривалося дедалі більше щупалець-драконів, які впивалися в металеву твердь і з шаленою швидкістю висмоктували енергію планети.
Сила безперервним потоком вливалася в тіло Хуана, тоді як планета почала всихати. Первісна енергія зникала, моря випаровувалися, а поверхня вкривалася глибокими тріщинами.
І навіть цю випалену, позбавлену життя землю Хуан поглинав повністю. Велетенська планета діаметром у десятки тисяч лі була з’їдена цілком!
Увесь процес тривав менше чверті години. Такі колосальні зміни змусили серце Святого Сина калатати ще довго. Він чув, що Хуан здатний пожирати цілі світи, але одна справа — чутки, і зовсім інша — бачити це на власні очі.
Пробити планету наскрізь неважко, розтрощити її — значно складніше, але повністю поглинути... Яка ж це неймовірна міць!
Як воїн, що прагнув досягти піку Бойового Дао, Святий Син відчував майже маніакальну жагу до такої сили. Якби... якби ця міць належала йому, на що він був би здатний?
Тієї ж миті юнак помітив, що ноги Святого Імператора Творення вже давно занурилися в криваву плоть Хуана. Точніше, вони не просто занурилися — плоть Імператора зрослася з тілом чудовиська, і їхні кровоносні системи стали одним цілим.
— Хе-хе! — Святий Імператор холодно всміхнувся.
По його обличчю та шиї поповзли здуті багряні судини, схожі на живих хробаків. Вигляд у нього був моторошний.
— Поглинання планети — це лише дрібниця. Три мільярди шістсот мільйонів років тому, коли Хуан був у розквіті сил, він пожер саму небесну вдачу людської раси. Одну з гілок їхнього Небесного Дао — Дев’ять Зірок Палацу Дао!
Святий Імператор вимовив слова, що приголомшили юнака. Цю частину історії він чув уперше.