Лінь Мін пішов. У Гірському хребті Полеглого Бога він осягнув занадто багато, тож тепер йому потрібен був час, щоб усе засвоїти та об'єднати.
За тринадцять років відбиток Істинного Бога в його тілі потроху згас, а завдяки заступництву Шен Мей охочих відкрито виступати проти нього майже не лишилося. Однак він усе одно діяв обережно. Покинувши Гірський хребет, він знову змінив зовнішність за допомогою Формули Повного Оновлення Суті й під новим ім'ям увійшов на Поле Битви Первісних Снів.
Поки він осягав Дао, Поле Битви відкрилося знову. Проте цього разу Лінь Мін прийшов сюди не заради вбивств чи очок заслуг — його цікавило тренування на Стародавньому Зоряному Полі Битви.
Він не став нікого тривожити. Звичною дорогою юнак дістався прадавнього лісу, зняв заборони й пройшов усередину. Це було місце, де десять мільярдів років тому зійшлися в поєдинку Володар Шляху Асури та творець «Священних літописів».
Лінь Мін обрав це місце для медитації, бо воно було єдиним відомим йому куточком, де водночас відчувався подих обох великих майстрів. Його амбіції були величезними: він прагнув одночасно розвивати Есенцію, Ци та Дух, об'єднати малий всесвіт людського тіла із великим всесвітом — обрати шлях, яким ще не ходив жоден воїн у цій бойовій цивілізації!
Стародавнє Зоряне Поле Битви було ідеальним місцем для такої мети.
Чотири золоті сторінки розчинилися в його кістках, плоті та божественній душі. Його серце було спокійним, мов у старого ченця — жодна хвиля не могла збурити поверхню цього плеса. У думках залишилися лише безмежні, наче море, золоті сторінки та химерні символи життя, що сплелися з його власною плоттю.
Тепер він мав осягнути істинний намір цих символів і об'єднати знання всіх чотирьох сторінок.
У темряві та мертвій тиші Стародавнього Поля Битви Лінь Мін повільно блукав серед руїн, крокуючи по уламках зірок до самого центру. Там, де духовний відбиток Прабатька Племені Душ був найсильнішим, він знайшов уламок зоряного ядра, що завис у порожнечі, і сів на нього, схрестивши ноги.
Поруч із ним з'явилася Хун’ер. Щойно дівчина в червоному вбранні постала в порожнечі, як навколишні дивні чорні відбитки здригнулися. Наче зграйка дрібних рибок, що зачули корм, вони кинулися до неї й один за одним зникли в її тілі.
Лінь Мін лише тихо зітхнув. Хун’ер була немов втіленням самих Законів Природи: вона не лише бачила їх наскрізь, а й самі відбитки законів прагнули її. Він досі не знав, ким вона була насправді.
Юнак швидко увійшов у стан Злитого Бойового Наміру. За його спиною Дерево Бодгі повільно розправило своє сяйливе листя. Розпочалося осягнення золотих сторінок та символів життя.
Невдовзі свідомість Лінь Міна повністю занурилася в таємничий стан, зливаючись із крижаною темрявою порожнечі. У його думках залунав гуркіт прадавніх канонів, записаних на золотих сторінках. Незліченні складні знаки виринали й зникали, наче величні гори, приховуючи в собі невичерпну мудрість.
Після осягнення Дао на ніші читати ці сторінки стало значно легше. Очі більше не пекло від болю, і зір не застилала пелена, проте тепер юнак настільки заглибився в зміст канонів, що не міг відірватися.
Золоті сторінки були спадщиною з непам'ятних часів — виплеканою есенцією майстра, здатного створити цілий всесвіт. Повністю осягнути їх за короткий термін було майже неможливо. Кожного разу, вивчаючи нову сторінку, Лінь Мін відкривав лише частину істини, тоді як решта залишалася прихованою в тумані.
Цього разу він мав намір крок за кроком засвоїти все накопичене за останній час.
Між його бровами розлилося м’яке сяйво, наче відкрилося третє око. Це загадкове світло, здавалося, освітлювало минуле й майбутнє. У його променях бойові відбитки Володаря Шляху Асури та Прабатька Племені Душ, що залишилися в порожнечі, почали тьмяно світитися й проявлятися один за одним.
Цим дивовижним оком був Палац Дао Небесного Ока, який Лінь Мін відкрив нещодавно. Його поява немов осяяла весь всесвіт, висвітлюючи найменші дрібниці та незрозумілі місця.
Під безмежним світлом Палацу Дао складні знаки канонів у духовному морі Лінь Міна зазвучали ще гучніше. Наче розколовся небосхил вічності — туман почав розсіюватися. Кожен ієрогліф був подібний до Короля Богів, що пошепки відкривав нескінченні таємниці буття.
Спершу Лінь Мін не розумів цього Гласу Великого Дао, але поступово його тіло й душа почали відчувати поштовхи цих звуків. Деякі знаки почали вкарбовуватися в його міцну плоть, проявляючись на шкірі дрібними написами, схожими на пуголовків, і малюючи нескінченні картини.
...Якийсь великий майстер у серці всесвіту вдихав і видихав зірки, перетворюючи їх на прадавні сонця, що освітлювали вічність...
...Якийсь Король Богів будував світ із власної плоті та крові, а його подих ставав дощем, що дарував життя всьому сущому...
Дедалі більше істин проникало в його божественну душу, а нескінченний потік інформації вирував, наче повноводна ріка.
Поки розуміння золотих сторінок поглиблювалося, навколишній світ почав реагувати. Бойові відбитки Прабатька Племені Душ, що мільярди років дрімали в різних куточках зоряного поля битви, нарешті замиготіли, відчувши дивовижний резонанс.
Ці відбитки скидалися на нитки дивного чорного туману, неймовірно рухливі й живі. У кожній такій нитці зберігався уривок спогадів Прабатька, де він демонстрував таємниці «Священних літописів»...
Чорний туман оточив Лінь Міна, а незліченні золоті руни відгукнулися гуркотом, забарвлюючи ці стародавні відбитки в золотий колір. Юнак дедалі глибше занурювався в океан осягнення.
...Всесвіт... Час і простір... Життя та смерть...
Поступово канони, що вкарбувалися в його шкіру, почали сяяти. Його плоть, кістки й сама душа випромінювали світло й гули в унісон. Після цього потужного відгомону Лінь Мін увійшов у неймовірно химерний стан повної нерухомості.
Спершу зупинилося серце, потім застиг кровотік, а подих ставав дедалі слабшим, аж поки зовсім не зник... Він сидів, немов висохла мумія, посеред темного й холодного поля битви, здавалося, злившись воєдино з уламком зірки під собою.
Ніхто не знав, скільки минуло часу. Шкіра та м'язи Лінь Міна почали всихати, а на кістках повільно проступали загадкові відбитки, схожі на річні кільця дерев. Він усе ще не рухався, наче життєва сила повністю залишила його тіло. Якби якийсь воїн побачив його зараз, він би не сумнівався — це справжня смерть.
Минуло ще чимало часу, і висохла шкіра почала лущитися, перетворюючись на попіл і розсіюючись у порожнечі. Однак під цим старим шаром з'явилося молоде сяйливе тіло, мов у немовляти — наче на всохлому дереві навесні розпустилися нові бруньки, знаменуючи відродження.
З часом Кров і Ци в його тілі ставали дедалі потужнішими, а сама плоть була подібна до найдосконалішого небесного скарбу, що виблискував божественним сяйвом. Його вогонь душі палав неймовірною силою. З кожним вдихом він поглинав есенцію сонця й місяця, і якби хтось зміг зібрати цю енергію, вона стала б безцінними ліками.
Під час цього осягнення Дао Лінь Мін глибоко вивчив символи життя у своєму тілі й пройшов через перетворення смерті на життя. Спершу його життєва сила згасла, але в мить, коли він стояв на порозі небуття, вона спалахнула з новою силою!
Лінь Мін розплющив очі. У безмежній темряві зірок його погляд був чистим і ясним, наче самі зіниці були двома світилами.
Чорне волосся розвіювалося, він був зовсім без одягу, проте лише скрушно похитав головою.
— Шкода, що я маю лише символи життя та чотири золоті сторінки... У мене немає повних «Священних літописів», а особливо Чорної книги... Золоті сторінки — це лише Розділ Життя, тоді як Чорна книга містить Розділ Смерті. Не бачивши його, я не зможу осягнути намір смерті до самої межі!
Завдяки цьому медитуванню Лінь Мін набагато краще зрозумів суть життя та смерті, описану в канонах. Якби він мав Чорну книгу й довів намір смерті до досконалості, то не просто б скинув стару шкіру. Його тіло мало б повністю зітліти, плоть — розпастися, а кістки — переродитися. Тільки це було б справжньою смертю.
І коли б смерть сягнула свого піку, за допомогою Розділу Життя із золотих сторінок він зміг би знову повернутися до буття, знаходячи неймовірну життєву силу й створюючи нову плоть та кров. Це й було справжнім переродженням, під час якого змінювався навіть вік за кістками — справжній виклик Законам Неба і Землі.
Саме в цьому полягала суть Техніки Великого Переродження, яку практикувала Шен Мей. Кожен такий цикл життя і смерті вважався одним переродженням. Пройшовши через дев'ять таких кіл, можна було опанувати техніку досконало. А згодом, об'єднавши це з Душею Вічності, можна було осягнути мистецтво безсмертя й вічно перебувати між небом і землею.
Це і були повні «Священні літописи».
— Чорна книга... Як же я хочу її побачити... — пробурмотів він.
Лінь Мін відчував невдоволення. Якби він міг вивчати обидві книги одночасно, він би теж зміг проходити через переродження, підносячи свою силу до неймовірних висот. Але здобути Чорну книгу було майже неможливо. Просити у Шен Мей? Вона б не погодилася, та й цілком імовірно, що в неї її немає — книга, швидше за все, зберігається в руках Імператора Душ.
Цей скарб, напевно, був найбільшою удачею в житті Імператора. Хіба він віддасть його комусь іншому? У всьому всесвіті лише Магічний Куб за своєю цінністю перевершував Чорну книгу, але обмінювати його було б безумством.
Зітхнувши, Лінь Мін змахнув рукою, і нескінченна життєва сила згустилася навколо його тіла, перетворюючись на блідо-пурпурове вбрання. Він покликав Хун’ер, яка сховалася в його тілі, і покинув Стародавнє Зоряне Поле Битви.
Він розумів, що це осягнення тривало дуже довго. Ймовірно, Поле Битви Первісних Снів уже кілька разів встигло відкритися й закритися.
Вийшовши з прадавнього лісу, Лінь Мін хотів знайти когось, щоб дізнатися, коли відкриється вихід із цього світу. Раптом він зупинився. Неподалік він побачив озеро: вода в ньому була гарною, наче нефрит, але дивною — на поверхні не було жодних брижів. Тиша здавалася мертвою.
Навколо озера не росла трава, лише сірий берег оточував воду. Наберезі сидів хтось, тримаючи вудку, і спокійно рибалив. Здалеку здавалося, що це юнак.
Лінь Мін тривалий час дивився в спину цій постаті. Невідомо чому, але він відчув, що від цього юнака віє надзвичайно дивною аурою.