— Попереду місто для відпочинку, варто було б там перепочити, — запропонувала Юй Ло.
Цього разу серед понад дев’яти тисяч учнів Палацу Малої Межі, які прибули на Поле Битви Первісних Снів, вона не була головною. Керували загоном кілька старійшин на стадії Напівкроку до Короля Світу, серед яких був і Заступник Майстра Палацу — той самий старець у білому халаті, який проводив збори перед відправленням.
У Всесвіті Первісних Снів вік не мав значення. Важливими були лише талант і потенціал. Зазвичай ті, хто вже досяг своєї межі й не міг розвиватися далі, не входили сюди. На Поле Битви йшли ті, хто мав надію на прорив і прагнув вибороти свій шанс.
Місто у цьому всесвіті виглядало надзвичайно реалістичним. Будинки не здавалися примарними — на дотик вони нічим не відрізнялися від споруд у справжньому світі. Насправді межа між духовним і матеріальним тут була настільки розмитою, що деякі воїни Племені Душ вважали весь сучасний Всесвіт Тридцяти Трьох Небес лише сновидінням Бога-творця.
Це місто було велетенським, і в ньому вже зібралося безліч видатних геніїв. Ще більше майстрів продовжували прибувати з усіх усюд. Найслабші з них перебували на етапі Царства Божественного Моря, а найсильнішими були Великі Королі Світу, причому їх тут було чимало. Лінь Мін припускав, що десь поруч можуть бути навіть Напівкроки до Небесного Шанованого або й самі Небесні Шановані, просто він їх ще не зустрів.
Підійшовши ближче, юнак підвів очі й побачив міську браму заввишки сто чжан. Над нею красувалися три химерні ієрогліфи Племені Душ. Лінь Мін уже вивчив їхню писемність, тож легко прочитав: «Місто Імператорів»!
Кожен символ був завбільшки з будинок. Написані впевненими, гострими штрихами, вони випромінювали приголомшливу міць. Навіть Лінь Мін, дивлячись на них, відчув мимовільний трепет.
Місто з трьох боків оточували мури, що тягнулися майже на тисячу лі, а четвертим боком воно тулилося до велетенської священної гори. Поверхня цієї гори була гладенькою, наче стіна, і суціль вкритою різноманітними рунами.
Щойно загін Палацу Малої Межі наблизився до гори на відстань сотні лі, як їх накрила неймовірна аура. Звичайні учні вже не могли просуватися далі — вони відчували, як кров, духовна сутність і сила душі під тиском цього натиску починають вирувати, загрожуючи розірвати тіло зсередини.
— Це Божественна Стіна Імператорів, — пояснила Юй Ло. — Вона стоїть тут споконвіку і вважається священною реліквією Міста Імператорів. Кажуть, вона омита кров’ю незрівнянного Короля Богів, тому її велич не згасає вже сотні мільйонів років. Те, що ми бачимо зараз — лише проекція. Справжня Стіна розташована в іншому місці, але в кожному місті є її відбиток.
Ці слова змусили учнів здригнутися, а Лінь Мін потай дивувався: якщо навіть проекція має таку жахливу ауру, то якою ж мусить бути справжня Стіна!
Найкращі з учнів Палацу змогли підійти ще на десяток лі ближче. Звідси вони побачили безліч майстрів, які з усіх сил намагалися наблизитися до підніжжя, а деякі вже сиділи там у медитації.
— Вони тренуються, використовуючи натиск Стіни для прориву, — пояснив один зі старійшин.
Під Божественною Стіною Імператорів можна було загартовувати власну душу та духовну сутність. Цей вплив навіть передавався фізичному тілу, запечатаному в незалежному просторі, загартовуючи кров і Ци. Такий метод культивації був надзвичайно витонченим і дієвим.
— Цікавий спосіб. О, дивіться, на Стіні є написи, — вигукнув хтось з учнів.
Лінь Мін придивився і чітко побачив руни. Вони були давніми та таємничими — мова Племені Душ, якою користувалися мільярди років тому. Навіть він не міг зрозуміти всього.
— Що там написано?.. — запитав один із юнаків.
— Це правила. Також там перелічені скарби Поля Битви Первісних Снів. Подивіться на третій рядок знизу — це спадщина «Канону Первісного Духу», який, за легендами, залишив сам Прабатько Племені Душ. Четвертий рядок — Божественне Джерело Кривавих Сліз. Кажуть, це водойма, здатна дарувати майстрам рівня Істинного Бога очищення кісткового мозку та трансформацію сухожиль. Якщо на основі цієї води виготовити ліки, можна отримати духовні пігулки рівня Істинного Бога. П’ятий рядок…
Пояснював Заступник Майстра Палацу в білому халаті. Він знав набагато більше за Юй Ло. Від його слів у слухачів перехоплювало подих. Хоч вони й розуміли, що навряд чи здобудуть щось подібне, самі лише назви змушували кров швидше бігти жилами.
— А як отримати ці речі? — запитав Лінь Мін. Іншим теж було цікаво, хоч вони й не плекали ілюзій.
— Деякі скарби можна виміняти на колосальну кількість очок заслуг, — відповів старець. — А для інших потрібні особливі досягнення, удача та багато іншого.
Поки він говорив, хтось вигукнув:
— Ой, дивіться, біля підніжжя Стіни викарбувані імена!
Почувши це, всі подивилися вниз. Дійсно, там залишилися імена могутніх майстрів. Почерк у кожного був свій, але від кожного імені віяло такою силою, що ставало зрозуміло — їх залишили далеко не смертні.
— Ті, хто зміг залишити там свій підпис — переважно Небесні Шановані, іноді Великі Королі Світу. Це найвидатніші генії в історії нашого племені. Дехто з них на той час ще не був Небесним Шанованим, але згодом досяг цього титулу. Більшість із них стали піковими Небесними Шанованими, а одиниці навіть піднялися до рівня Істинного Бога.
Розповідь старійшини приголомшувала. Навіть для Племені Душ Істинні Боги були легендами, про які звичайним воїнам годі було й мріяти.
— Гм? Шен Мей! — погляд Лінь Міна зупинився на знайомих ієрогліфах.
Серед незліченних імен він чітко побачив ім'я Шен Мей. Вона теж залишила свій слід на Стіні.
— Королева Душ Шен Мей має неймовірний талант. У всьому Всесвіті Тридцяти Трьох Небес їй немає рівних, — додала Юй Ло. Вона вважала Лінь Міна вихідцем із глушини, який мало що знає про світ, тому намагалася все пояснити. В її голосі вчувалася гордість за свою расу.
— Ніхто не може просто так викарбувати тут своє ім'я. Для цього треба або здійснити якийсь нечуваний подвиг, або накопичити неймовірну кількість військових заслуг, — продовжував старійшина.
Раптом натовп заціпенів. Усі побачили одноногого старця в лахмітті, який із розпатланим волоссям шкутильгав до Божественної Стіни. Оскільки ноги в нього не було, він пересувався стрибками. Його понівечене шрамами обличчя виглядало настільки жахливо, наче перед ними посеред білого дня з’явився привид.
— Що це за людина? Який страшний… — Сяо Чі, що стояла поруч із Юй Ло, мимохіть прикрила рот долонею.
— Тихо! — різко обірвав її старійшина, але було запізно. Одноногий старець почув її слова.
Його слух був неймовірним. Він різко повернув голову, демонструючи вкрай похмуру й гірку посмішку. Тільки зараз усі зрозуміли, що перед ними — Великий Король Світу. Учні Палацу Малої Межі миттєво зблідли.
— Хе-хе… — хижо оскалився той.
Сяо Чі здалося, наче на неї витріщилася отруйна гадюка. Тілом побігли дрижаки.
— Юні нетями не знають, що кажуть. Прошу, старший, не тримайте на них зла, — звернувся до нього Заступник Майстра Палацу.
— Пізно. Я людина вельми мстива, — одноногий старець навіть не глянув на заступника. Він розвернувся і пішов геть, залишивши по собі відчуття смертельної загрози.
Обличчя Сяо Чі стало білим як полотно.
— Старійшино, я…
Ніхто не сподівався, що в Місті Імператорів одна необережна фраза може накликати таку біду. Керівники Палацу були похмурішими за хмару: цей одноногий старий мав вельми кепську вдачу, і зустріч із ним не обіцяла нічого доброго.
Аж раптом пролунав глузливий сміх:
— Ха-ха! Вітаю шановне товариство з Палацу Малої Межі! Щойно прибули — і вже такий «джекпот». Здається, вас скоро виметуть звідси віником.
Цей голос змусив учнів насупитися. Вони обернулися і побачили огрядного чолов’ягу середніх років, який підходив до них із задоволеною посмішкою. За ним ішов великий загін у однаковому вбранні — очевидно, представники іншої сили.
— О, та тут ще й людина… Невже Палац Малої Межі настільки занепав, що посилає смертних на Поле Битви?
Побачивши Лінь Міна, товстун не втримався від кпинів.
— Не зважайте на нього, ходімо, — кинув Заступник Майстра Палацу. Здавалося, вони були давніми знайомими, але стосунки між ними були ворожими. Він не хотів затівати сварку, адже всередині Міста Імператорів бійки були заборонені.
Тільки-но вони зібралися йти, як небо раптом потемніло. Велетенський прадавній лютий звір, що випромінював жахливу ауру погибелі, пролетів крізь браму й опустився на одну з високих веж міста. Ця істота була настільки величезною, що її розкриті крила сягали сотні лі, закриваючи небосхил. Вежа під її пазурами здавалася іграшковою.
Жахливий крик прорізав небеса, від чого у присутніх позакладало вуха.
— Яка потужна аура! Що це за звір? — з острахом зашепотіли учні.
— Це Кунь-Пен! Хоч і не чистокровний, але близький до рангу божественних звірів. Він сильніший за більшість Напівкроків до Небесного Шанованого, — промовив старійшина, затамувавши подих.
— Я знаю цього Кунь-Пеня. Це їздова тварина Небесного Шанованого Небесної Першооснови. Зараз він не в повній формі — у справжньому втіленні розмах його крил може сягати майже тисячі лі!
Поки люди обговорювали побачене, Кунь-Пен розкрив пащу, і з його черева почали виходити загони воїнів. Кажуть, усередині цієї істоти прихований цілий світ із горами та ріками — проковтнути сотню тисяч учнів для неї не було проблемою.
Це прибули представники Небесного Палацу Небесної Першооснови. Крім молодих талантів, серед них були основні воїни та головна опора секти. Лінь Мін, спостерігаючи за цією картиною, внутрішньо напружився: серед прибулих було чимало Королів Світу, Великих Королів Світу і навіть Напівкроків до Небесного Шанованого!
Усі вони були наближеними учнями Небесного Шанованого. Дехто з них слідував за наставником уже понад сто тисяч років і давно не належав до молодого покоління. Ці могутні майстри прийшли на Поле Битви, щоб зробити наступний крок: Великі Королі Світу прагнули стати Напівкроками, а ті — справжніми Небесними Шанованими.
— Ось вона, сила рівня Небесного Шанованого… — зітхнув хтось.
Будь-хто з цього загону міг би самотужки розгромити весь Палац Малої Межі. Поле Битви Первісних Снів зібрало надто багато могутніх воїнів — попереду чекала грандіозна війна.