Речі, виставлені майстром на початковому етапі Царства Божественної Трансформації, миттєво прикували до себе погляди присутніх. Привабливість цього ярмарку якраз і полягала в тому, що тут торгували рідкісними та дивними предметами, які годі було знайти деінде.
— Цікаво. Ану, дайте поглянути, — озвався високий і худорлявий молодий воїн із тонкими вусиками. Він перехопив уламок кістки й почав крутити його в руках, пильно розглядаючи.
Тим часом юнак, що сидів поруч, узявся вивчати те біле желе.
— Панно Му, як гадаєш, що це за кістка й желе? — передав Лінь Мін голос істинною сутністю.
Му Цянь Сюе на мить замислилася.
— Знаки на кістці — це мова, якою користувалося Плем’я Святих в епоху Прадавнього Божественного Царства... Це було десятки, а то й сотні мільярдів років тому. Тоді Закони Неба і Землі були іншими, а Техніки Загартування Тіла були основними для воїнів. Цей уламок — щось на кшталт нефритового сувою, але з кістки. Його варто називати кістяним сувоєм. Якщо занурити в нього сприйняття, всередині мають бути й інші записи.
Поки вона говорила, речі передавали по колу, аж поки вони не потрапили до рук Лінь Міна. Він перевірив уламок сприйняттям і справді виявив усередині незліченні символи, візерунки та образи. Виглядало це неймовірно складно, але юнак не міг розібрати жодного слова.
— Панно Му, ти розумієш ці письмена?
— Лише дещицю, — відповіла вона. — Коли я осягала Канон Небесної Тиранії, то вивчала чимало стародавніх трактатів, адже мова Канону подібна до прадавньої мови Божественного Царства. У цьому сувої, найімовірніше, описана якась техніка, але щоб розібратися в ній, знадобиться час.
Окрім кістяного сувою, Лінь Мін оглянув і желеподібний предмет. На вигляд м’який, він виявився надзвичайно твердим. Попри невеликий розмір, важив цей шматок кілька десятків цзінів.
— Походження другої речі я теж не знаю, — додала Му Цянь Сюе. — Це може бути уламок магічної зброї або магічного кола. У ньому відчуваються певні таємниці, але він надто старий і пошкоджений. Великої цінності він не має, хіба що як дивина для колекції.
Хоча інші гості не мали такого досвіду, як Му Цянь Сюе, вони також зрозуміли, що це уламки старожитностей. Проте шанси витягнути з них щось корисне були мізерними. Багаті розпусники хоч і любили рідкісні дрібнички, але дурнями не були: якщо ціна виявиться зависокою, купувати не стануть.
— Пане Ло, яка початкова ціна цієї кістки? — запитав вусатий молодик. Він вмостився зручніше й міцно стиснув талію своєї супутниці.
— Три мільйони каменів Пурпурового Сонця, — з усмішкою відповів пан Ло. Ціна була цілком притомною.
— Три мільйони? Недорого. Можна взяти забави заради, — зверхньо кинув вусань і окинув поглядом інших гостей.
Ніхто не хотів сперечатися з ним через річ, з якої навряд чи буде користь. Цей молодик мав культивацію на середньому етапі Божественного Моря, володів неабияким талантом і походив із впливового роду, тож мав неабияку вагу в цьому колі.
Він уже був упевнений у перемозі, коли раптом пролунав спокійний голос:
— Даю три з половиною мільйони. Друже, чи не поступишся ти мені цим уламком? Я маю певну слабкість до таких старожитностей.
— Що? — вусань насупився. Він помітив, що в кістці щось записано, а один із його старійшин якраз знався на давніх мовах, тож сподівався вивідати якийсь секрет.
Окинувши Лінь Міна зневажливим поглядом, він холодно кинув:
— Вибач, але в мене немає звички віддавати те, що мені сподобалося. Чотири з половиною мільйони.
— П’ять мільйонів.
Лінь Мін підвищував ціну без жодного вагання. Хоча присутні молоді таланти й належали до Святих Земель, їхні особисті статки зазвичай не перевищували ста чи двохсот мільйонів. Навіть такі суми вони зібрали спеціально для цього ярмарку.
Належати до Святої Землі не означало мати доступ до всієї її скарбниці.
У порівнянні з Лінь Міном вони були жебраками. Його багатство, здобуте на Горі Розірваних Душ і в Плем’ї Таємничої Кістки, разом зі скарбами Му Цянь Сюе, сягало п’ятисот мільярдів!
Колись Острів Безтурботності, який майже став Святою Землею, ставив на кін усе своє майбутнє заради десяти-двадцяти мільярдів. П’ятсот мільярдів — таку суму міг би зібрати лише великий клан рівня Верхньої Святої Землі, і то розпродавши частину нерухомого майна.
Лінь Мін міг би просто розтоптати суперника грошима, але діяв обережно, щоб не викликати зайвих підозр.
Ціна швидко злетіла до восьми з половиною мільйонів. Обличчя вусаня потемніло — це вже була значна частина його грошей, і він вирішив зупинитися. Гордість гордістю, а розкидатися статками заради сумнівної кістки він не збирався.
— Цей хлопець... Дізнайся, хто він такий! — наказав він слузі через передачу голосу.
— Його привів молодий пан Цзянь, тож він має бути з поважної родини, — відповів той.
Вусань і не думав зважати на дев’ятий ступінь Загибелі Долі Лінь Міна. Єдине, що його стримувало — це можливе походження суперника. Тільки людина з неймовірно заможної родини могла так легко викинути вісім з половиною мільйонів за уламок.
Після Лінь Міна хтось придбав яйця священного шовкопряда Білого Нефриту за чотири мільйони, а решта лотів так і не знайшли покупців. На таких закритих торгах це було звичною справою.
Пан Ло спокійно прибрав непродане, а тоді Ло Фей солодким голосом оголосила:
— Попереду на нас чекає дещо набагато цікавіше.
Вона знову плеснула в долоні.
Двоє слуг викотили три візки, накриті червоною тканиною. Ло Фей одним махом зірвала накидки, відкривши залізні клітини заввишки в людський зріст. Усередині сиділи люди: молода дівчина років двадцяти, дівчинка років дванадцяти та хлопчик років семи.
Увага присутніх одразу прикувалася до старшої дівчини. Вона була неймовірно вродливою, а її культивація на рівні Обертового Ядра викликала в чоловіків бажання захистити її.
— Тіло Хаотичної Інь! — вигукнув вусань, одразу розпізнавши її особливу статуру.
Ло Фей задоволено всміхнулася:
— Пане Сунь, у Вас гостре око! Це справді Тіло Хаотичної Інь. Такі жінки від народження мають надлишок енергії Інь. Якщо не знайти енергію Ян для врівноваження, їхня культивація зупиниться, а якщо вони спробують тренуватися силоміць — енергія вийде з-під контролю, меридіани розвернуться, і вони загинуть.
— А оскільки техніка пана Суня сповнена енергії Ян, йому якраз потрібна така противага. Це ідеальна піч для культивації. Якщо докласти зусиль, її можна підняти до Царства Божественного Моря до тридцяти років, і тоді вона принесе Вам ще більше користі!
Після цих слів пан Сунь і справді зацікавився:
— А що з її походженням?
Володарі такої статури зазвичай не з’являються серед вільних воїнів. Скоріш за все, вона з якоїсь секти, тож варто було все з’ясувати.
— Не хвилюйтеся. Її родина загинула у війні. Ми врятували її під час втечі, і вона сама погодилася на наші умови. Служити Вам — це для неї благословення.
Дівчина в клітині тяжко зітхнула, оплакуючи свою долю. Вона не мала вибору: її клан занепав, а без ресурсів вона не змогла б продовжувати шлях бойових мистецтв. Їй було гірко лише від того, що її виставили на продаж, наче товар.
— Чудово! Дуже добре! — пан Сунь був задоволений.
Тоді він перевів погляд на дівчинку, якій на вигляд було років дванадцять.
— Ця маленька теж має особливу статуру? — він потер підборіддя. Якщо так, то за кілька років вона теж стане корисною.
Відчувши на собі погляди, дитина забилася в куток клітини й міцно обхопила себе за плечі. Її тендітне тіло тремтіло від страху.
— Так, це теж особлива статура, — підтвердив пан Ло.
— О? І яка саме? — багато хто зацікавився. Навіть ті, хто не практикував подвійну культивацію, не відмовилися б від талановитого учня для своєї секти.
— Ну... — пан Ло і Ло Фей перезирнулися, наче не знаючи, як почати.
— Ми перерили безліч архівів, але так і не змогли визначити тип її тіла. Однак вона точно особлива. Відколи вона потрапила до нас, вона не їсть звичайної їжі. Вона харчується камінням Пурпурового Сонця, кристалами та іншими енергетичними каменями. Якщо дати їй волю, вона з’їдає по п’ять пурпурових кристалів на день...
— Що?!
Усі присутні завмерли від подиву. Їсти камені? Про таке вони чули вперше. Світ і справді був сповнений дивовиж!