*Трісь! Трісь!*
Могила Бога-Демона невпинно руйнувалася!
Тепер цей бог-демон більше нагадував дикого звіра: його волосся розрослося, наче суха трава, худі руки перетворилися на хижі кігті, а в затуманених очах спалахнули червоні іскри.
Йому вкрай потрібно було зжерти Лінь Міна, інакше через руйнування Могили його життєва енергія от-от згасне!
— Де Шен Мей? Де вона? — холодним голосом запитав Лінь Мін.
Десять тисяч років тому він утратив духовний зв’язок із Шен Мей і не знав, що з нею сталося. Тоді Володар Шляху Асури не міг покинути свої володіння, а сил самого Лінь Міна бракувало — зустріч з Імператором Душ означала б для нього вірну смерть.
Він знав, що дружина в смертельній небезпеці, але нічого не міг вдіяти. Біль і провина, що краяли його серце всі ці роки, були нестерпними. Лінь Мін жодної миті не переставав за неї хвилюватися. І хоч він розумів, що демон навряд чи відповість чесно, не міг не запитати.
— Шен Мей?! — демон зухвало зареготав. — Цю дрянь я використав для кривавої жертви. Як інакше я б відчинив Вічну Стіну? *Кхе-кхе-кхе!*
Лінь Мін дивився на цей шалений регіт, і в ньому дедалі дужче закипала лють. Звісно, він не повірив жодному слову — він відчував тоді, що Шен Мей жива, просто її відрізала якась таємнича сила. І, без сумніву, план Імператора Душ із кривавою жертвою тоді провалився, інакше відкриття Вічної Стіни не затягнулося б на такий довгий термін.
Хай там як, саме цей демон був головним винуватцем усіх бід Шен Мей!
Лінь Мін міцніше стиснув Спис Загибелі Світу, готуючись завдати удару, як раптом серце його йокнуло.
«Це...»
Слабке, але дивовижне відчуття торкнулося його душі. Воно линуло з неймовірної далечини... Це відчуття нагадувало зустріч із рідною людиною чи давнім другом після довгої розлуки.
Невже?..
Лінь Мін стрепенувся. Йому було вже не до демона. Він рвонув з місця і, мов спалах, вилетів крізь велетенський розлом у Могилі!
— Тікати надумав?!
Демон стиснув зуби й кинувся навздогін. Насправді він боявся Лінь Міна, але не міг відступити: Могила Бога-Демона була розбита, і для її відновлення йому потрібна була колосальна енергія.
Тепер, коли Лінь Мін перебив усіх могутніх демонів Безодні, Володар втратив джерела «добрива». Якщо не вбити Лінь Міна, Могилу не відбудувати. А розбитий світ Могили й далі втрачатиме Силу Світу, ставатиме дедалі вразливішим, поки не перетвориться на звичайний великий світ. Тоді знищити його буде простіше простого.
Демон не міг цього допустити. Він вилетів слідом за Лінь Міном, супроводжуваний штормом Сили Світу. Він відчував, як ця енергія розвіюється в порожнечі, і його серце обливалося кров'ю.
Лінь Мін летів неймовірно швидко, а демон не відставав. Вони прошивали шар за шаром просторові бар’єри, які перед ними відчинялися, наче звичайні двері. Жодної перешкоди.
Що далі летів Лінь Мін, то сильнішим ставав той забутий зв’язок. Нарешті він зупинився посеред порожнечі й різко змахнув рукою.
*Р-раз!*
Простір розірвався. Лінь Мін засунув руку в розлом і витягнув сіро-чорний куб.
Це був Магічний Куб!
Якщо врахувати час, проведений у часовому бар’єрі, Лінь Мін не бачив його десятки тисяч років. Відчувши знайомий відгук у крові, він несамовито зрадів. Для нього Магічний Куб давно перестав бути просто божественним артефактом. Це була його пам’ять, у якій закарбувалося занадто багато.
Куб супроводжував його весь цей шлях. Він був свідком того, як Лінь Мін, не маючи нічого, ступив на шлях бойового Дао, став Небесним генієм серед молоді й нарешті перевершив Істинного Бога.
Хоч Магічний Куб був лише річчю, почуття Лінь Міна до нього були непорушними.
Однак, на жаль, знахідка Куба не дала жодної звістки про Шен Мей. Вона наче крізь землю провалилася. З нинішньою силою та чуттям Лінь Міна він мав би відчути її навіть крізь кілька всесвітів, але реальність була інакшою.
Він важко зітхнув, серце стиснулося від тривоги.
*Ф'юіть!*
Демон примчав слідом. Він різко зупинився, вп'явшись поглядом у Магічний Куб у руках хлопця. Його обличчя вмить перекосило.
— Ця штука... Як вона...
Володар не одразу збагнув, що сталося. Побачивши його реакцію, Лінь Мін зрозумів, чому Куб опинився саме тут. Раніше він думав, що демон забере артефакт собі, але не очікував, що Невмирущий Король виявиться настільки хитрим, щоб відіслати його геть.
Хоча, якщо подумати, усе логічно. Тоді Невмирущий Король разом із Владикою Демонів та безліччю прадавніх демонів Моря Імператорських Кісток певною мірою контролювали Могилу. Виправити Куб назовні було для них неважко. Король використовував його для контролю над Морем Кісток лише для того, щоб створити демону проблеми, не сподіваючись на перемогу. А коли зрозумів, що програш неминучий, — просто сховав артефакт.
Утримати Куб було неможливо, але заховати — значно простіше. До того ж демон навряд чи знав, що Лінь Мін передав Куб Невмирущому Королю. Він, мабуть, гадав, що Король мав якісь свої таємні методи контролю над Морем Кісток. Зайнятий поглинанням Могили, демон і не думав витрачати час на пошуки Куба, про існування якого тут навіть не здогадувався.
А Лінь Мін, передаючи колись Куб Невмирущому, залишив у ньому свій і Шен Мей духовні відбитки. Відчувши їхню ауру, знайти це місце було легко.
— Старший Невмирущий, дякую... — тихо промовив Лінь Мін.
Він відчував щиру пошану та вдячність до цієї людини. Такий видатний геній, як Невмирущий Король, навіть після смерті виявився неперевершеним у своїх задумах. Якби Магічний Куб потрапив до рук демона, Лінь Мін міг би його відвоювати, але не зміг би змиритися з тим, що їхній кровний зв’язок, виплеканий за десять тисяч років спільного життя і смерті, був би розірваний.
— Камінь Вічного Життя... Яка майстерна гра... — процідив крізь зуби демон.
Лінь Мін примружився, пильно дивлячись на ворога. Він знав: Невмирущий Король, швидше за все, остаточно загинув, і від нього не лишилося навіть залишку душі. Хоч сам Король і називав це визволенням, серце Лінь Міна краялося від болю.
Помста за Невмирущого, помста за Шен Мей, помста за героїв Тридцяти Трьох Небес, за Прадавнє Плем’я Богів і за незліченні мільярди загиблих істот...
Усі ці борги можна було змити лише кров’ю бога-демона!